Друзі!

Лише вдумайтесь, 140 днів наметового містечка в самому центрі Києва, а натомість намети замість квартир.

Десятки флешмобів і листів до вищих органів влади, кілька мегамітингів і масштабних автомітингів… А натомість ціла купа відписок, безліч брехні і пусті обіцянки, щоб приспати та “знизити громадську напругу”, а ще перспектива драконівських доплат…

Що думають про це інвестори скажуть вони самі:

Володимир: “У меня тоже сложная ситуация с Аркадой сложилась. Хату маме покупал, хотел ее перевести к себе поближе. Она старенькая у меня и больная. В итоге, мама на съёмной квартире живет, а я с двумя детями остался без денег на той же съёмной хате на Борщаге. Слава богу, шо трамвай рядом с домом. А завтрашний митинг покажет кто на что способен...”

Юлія: “Друзі! Вже завтра! Не будьте байдужими! Заради себе і своїх родин нам потрібно всім згуртуватися в боротьбі! Ми потрібні один одному, кожен з нас! Пам’ятайте, що ми виходимо за себе і для себе! Сьогодні, по дорозі на роботу, я зустріла молоду родину інвесторів. Нещодавно, у них народилася дитинка і вони б вже мали жити з нею у власній квартирі. Вони зневірилися, втратили надію на квартиру від Аркади. Вони намагаються закрити очі, не обертатися назад і жити далі. Вони збирають гроші. Він дуже важко працює і не має можливості спостерігати, як росте його маленька дитина. А між тим, в такому віці у малечі кожен день – це день нових навичок. Перша посмішка, ось вже сидить, перше слово, вже навчилася ходити… Так проходить наше життя, в якому важливий кожен день, який має бути наповненим щастям, коханням, сміхом дітей і аж ніяк не життям в наметах, майданами, війною за квадратні метри і не тільки, або постійною важкою працею заради накопичення грошей на ще одну квартиру… Скільки ще? Як довго ви готові чекати і мовчати? Чи правильно це – склонивши голову, згорбивши спину вкалувати на двух роботах цілодобово, заробляючи не на відпочинок, майбутню освіту дітей, можливо, на стартовий капітал для нащадків, щоб допомогти їм “стартонути” в цьому житті, а гнучи спину, збирати копійки на ще одну квартиру, тому що з попередньою тупо кинули?..

Ніна: “А вы знали, что на здании КМДА есть часы, которые каждый час поют песню! И не просто песню, гимн этого города: “Як тебе не любити, Києве мій…”. Каждый раз, когда дежурю в палатках, наслаждаюсь этой мелодией.
Киев…, столько в нем смешанных чувств и эмоций. Это и красоты Подола и величие Днепра и бесконечные пробки и дикие цены на все. Это и переполненное метро в час пик, и шум, и загазованность улиц. Но также это город возможностей! Город для сильных и амбициозных!
Город, где нет места нерешительности и трусости! Город, где даже земля пропитала духом борьбы и победы!
Он может и вдохновить и раздавить своей тяжестью.
И все равно, я люблю этот город!
И верю, что у меня будет здесь МОЯ квартира.
На окнах повешу плотные шторы, на полках обязательно расставлю любимые книги, на подоконнике буду выращивать орхидеи, а на кухне, в своей духовке, обязательно буду готовить крем-брюле, нежное с запечённой карамельной корочкой….
Это мечты! И Киев научил меня, что только я могу сделать эти мечты реальностью!
Никто не сможет за Вас притворить Ваши желания в реальность!!!
Только Вы, я, МЫ ВМЕСТЕ можем добиться таких желанных ключей от наших квартир!

ДРУЗІ! КОЛЕГИ! СУСІДСТВО!

ЧЕКАЄМО ЗАВТРА ВСІХ!!!

ТІЛЬКИ РАЗОМ МИ МОЖЕМО ВІДВОЮВАТИ СВОЇ КВАРТИРИ!!!