“…А сильные люди не ноют, не учат,
Являясь примером уже…
Для них не беда, что над городом тучи,
Важнее, что солнце в душе…
Кто хочет – добьётся! Кто верит – тот сможет!
Прощавший – достоин любить…
Хоть сильные люди ломаются тоже,
Но в силах себя починить…

(с) Ирина Самарина-Лабиринт

Шановні майбутні сусіди!

Сьогоднішній допис буде присвячений людям. Простим людям, на яких тримається наш протест. Тим, хто знаходить час, сили і відвагу щоденно нести весь тягар чергувань, мітингів і організаційної роботи.

У кожного з них є родини, робота, безліч своїх щоденних справ, але саме завдяки ним ми утримуємо протест ось уже понад 10 місяців.

З Юлею, напевно, заочно знайомі вже всі, хто хоч якийсь час спостерігав за боротьбою інвесторів Аркади. Як написав один з дописувачів нашої сторінки фейсбук, “іноді здається, що Юля живе в наметовому”… І, можливо, частково це правда…

Але правда ще й в тому, що крім чергувань в наметовому, на які вона заступає кілька разів на тиждень, вона працює, виховує разом з чоловіком розумницю-донечку, чудово малює, веде дописи на нашій сторінці в інстаграм, палко виступає на мітингах, а ще веде стріми з наших мітингів чи зустрічей, які більшість з інвесторів дивляться на фейсбуці чи ютубі. Просто, Юля дуже хоче нарешті оселитися у свою оселю, до якої мала в’їхати ще в грудні 2018.

Напередодні пікету на пісках 11.03, вона писала:

«Ребята. Я на завтра отпросилась с работы, НА МИТИНГЕ БУДУ! Потом заступлю на ночную смену в п2 и утром снова пойду на работу (начало месяца, а это значит, на работе отчеты и все дела, на минуточку). Если я могу так жить, смогите и вы все, пожалуйста))))»

Юля дотрималася слова: вона була на пікеті, потім разом з чоловіком заступила на надзвичайно важке чергування, під час якого негодою розтрощило намети.

Сьогодні Юля знову була серед активістів на пісках. Там, де живим ланцюжком довелося зупиняти машини з піском.

Інша історія буде про Надію. І Надія, в нашому випадку, – це ім’я, хоч і дуже символічне…

Ось як написала про неї Юля:

“Сьогодні, вкотре, погода влаштувала справжнє випробування на міцність нашому наметовому містечку. Вночі і цілий день вітер дує з силою урагану так, що наші пластикові столи, що стоять на вулиці, прийшлось робити важчими за допомогою цеглин, бо інакше вони просто літали по площі під КМДА. Центральна опора армейського намету розгойдувалася зі сторони в сторону, а двері-завіси самі по собі іноді розчинялися навстіж.

Попри страшну непогоду, ніч була ще багата на небажаних “гостей”, від бомжів, що хотіли ночувати в Наметовому, до п’яних футбольних фанатів, що намагалися обпісяти наш туалет, натомість обпісяли штани та ноги.

Літні намети, які піддалися руйнації вночі, непогода добила вдень. Але Люди, наші Люди, залишилися незламні!

Знаєте, що зробила насамперед, маленька тендітна жіночка Надя з ПНО, наша постійна чергова, коли прибігла змінювати нічних чергових, що поспішали на роботу?.. Вона схопила віника і побігла прибирати територію Наметового та навколо нього. Вітер, холодрига, а вона збирає бруд повсюди і мете…”

А потім, уже ввечері, на заклик Іри Фомицької приїхали Олександр, Едуард, Ніно, Михайло Семенович, Сергій, які усі разом збирали, лагодили, облаштовували і прибирали наметове містечко. Бо кожен з них знає, що намети – це своєрідна запорука нашого протесту, його серце і його рушій.

І поки наше питання не вирішене вони мають стояти і нагадувати усім про нашу біду.

Такі, як Юля, Ніна, Ірина Григоляйт, Ірина Фомицька, Ніно, Надюшка ПНО, Наташуля, Сергій, Олександр, Михайло Семенович, Едуард, Андрій З., Міша та багато-багато інших вселяють і підтримують віру в людство і в те, що добро обов’язково переможе, а наше питання буде вирішене!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *