Продовження історії Галини Яківни Студінської про життя в недобудованому будинку. Початок читайте в статті “Життя в недобудові. Водний досвід”

В попередньому клаптику моєї розповіді про 12-річне життя в будинку, що незданий в експлуатацію, без звичних зручностей, які зазвичай не помічають (вода, тепло, ліфт, електрика), йшлося про недоліки та умовні переваги відсутності води. Пам’ятаєте? “Переваг” було нараховано більше, ніж недоліків. Сьогодні розкажу про більшу проблему життя в таких умовах – це відсутність тепла.

Розпочну здалеку, адже не всі знають нашу історію. В липні-вересні 2008 декілька інвесторів, кому було необхідно скоріше переїхати у власне житло, зробили ремонти в очікуванні, що найближчі 2 місяці наш 3-й будинок буде зданий в експлуатацію. Наш ФФБ в особі Школьной І.М. категорично обіцяв нам це, адже терміни були прострочені майже на 2 роки!!! В серпні 2009 року ризикнули тільки дві родини. Нас попередили про відсутність всіх благ протягом найближчих двох місяців.

Перші два місяці були чудові, закінчувалось літо, осінь була теплою, але вже в жовтні температура значно впала, грілися як могли, навіть із банками з гарячою водою спали, а банки привозили з роботи!!!

За словами Школьної І.М. готовність будинку була 98,9%. Це було дійсно так, бо в нашій присутності навіть систему водопостачання перевіряли (ох і залило ж секцію тоді, халтура повилазила в декількох місцях, але все налагодили). Аж раптом в грудні 2009 року нам повідомили про те, що у Забудовника забрали ліцензію на право здійснення будівельних робіт на підставі листа одного «діяча»-депутата Верховної Ради про нібито незаконність виділення земельної ділянки. Колишній Президент В. Ющенко написав на цьому листі «Повернути землю державі». Будівництво зупинилось, надія на здачу в експлуатацію зникла.

Зібралися разом із сусідами і вирішили здавати секцію самостійно. Такого прецеденту в Україні не будо, але спробувати було варто. Тільки тоді ми узнали, що ТП (тепловий пункт) відсутній, електрика тільки тимчасова, навіть проекту немає, а пізніше з’ясувалось, що навіть внутрішньо дворових мереж немає. Проект ми зробили самостійно. «Приємно» згадати, що основна проектна організація запросила за нього 192 тис. грн, а потім надала знижку на 40 тис. грн. Ми зробили цей проект за 15 тис. грн з урахуванням всіх узгоджень, включаючи Київенерго. Ми докупили обладнання та змонтували ТП, здали в експлуатацію Київтеплоенерго. Ми знайшли покупців ще на дві квартири, щоб мати гроші для закінчення, але наш Забудовник відмовив нам і в цій допомозі. ОССБ було майже оформлено, але завадила районна адміністрація.

Так ми увійшли у перший рік своєї «зимівлі». Мороз був до 25-30 градусів, в квартирі також мінусова температура, лівневка перемерзла і в моменти потепління вода заливала нас через повітропровід.

Ми вивчили всі можливі системи опалювання (на дровах, газу, вугіллі, авіаційному гасу), не буду описувати всі їх переваги та недоліки. Електрика була непоганою альтернативою, але вона не завжди у нас була, ми пробували генератори, але з паливом гратися було важко, генератор гудів голосно, тому зупинись на лампі, що заправляється авіаційним гасом, яку заправляти необхідно раз у добу, вона може давати від 1 до 5 кВт і як пізніше показала практика має багато побічних плюсів в експлуатації (побачити на фото).

Систему опалювання, що ми використовуємо, має більше недоліків аніж переваг, але це був оптимальний варіант. Тепло тільки в одній кімнаті, паливо продається в Києві тільки у двох місцях, каністри у 20 літрів важкуваті для підйому руками, запах від одягу, нажаль, оточуючі відчувають, що мене завжди турбувало. Натомість ми в теплі спимо та працюємо, у нас завжди є гаряча вода. Звісно важко. Найважчі моменти – це переодягнутись, встати із ліжка, збігати на кухню та щось приготувати, але людина пристосовується до всього. Особливо було важко, коли обидва захворіли на Covid. Дякуємо нашим друзям та майбутнім сусідам Наталці та Славі, дякуємо новим друзям Катерині та Едуарду, що опікуються охороною від інвесторів, за допомогу в такі важкі моменти. Ліки, вода, продукти – все, що потрібно у нас було. В такі моменти розумієш, що люди та відносини в житті набагато важливіші ніж гроші, майно тощо. Цінність цих відносин є безмежна, бо дарує силу, впевненість та щастя!!! Так-так, саме щастя, яке шукає кожна людина! Тепло такого щастя є справжнім, довготривалим, надійним, набагато більшим ніж просто теплопостачання в будинку.

Ділюсь цим досвідом, щоб було з чим порівнювати. Моя рідна тітка та моя двоюрідна сестра пережили блокаду Ленінграда. Часто згадую про це і розумію, що у нас в країні також йде війна (я не про Донецьк, Луганськ та АР Крим). Я маю на увазі війну держави із власним населенням. Якщо ми опустимо руки і не будемо захищати свої права, нас будуть потрохи принижувати, притискати, відбирати наші майнові права, соціальні пільги, забирати все, що обіцяно Конституцією!!!

Саме тому ми маємо гуртуватися під одним центром (без деконструктивних опозицій), розуміти спільні цінності, підтримувати та довіряти команді, активу, переговорній групі, які ведуть нас до перемоги!!! Кожен з нас має розуміти, що він зробив максимум того, що може: фінансує спільні витрати (охорону, електрику, відеоспостереження, палатки), ходить на мега мітинги, чергує в охороні або в палатках, а не стоїть в сторонці.