Початок розповіді в статтях:

Життя в недобудові. Водний досвід.

Життя в недобудові. «Теплий» досвід

Привіт всім сусідам-інвесторам, новим друзям та тому, хто просто цікавиться історією життя пересічних українців у столичному будинку, що незданий в експлуатацію. Ділюсь власним досвідом виживання в неймовірних умовах протягом 12-ти років. Сама дивуюсь собі, як дійсно вже 12-ть років? Жах, не може бути! Не може людина стільки витримати!!! Але практика доводить протилежне. Розповідаю про себе, а відчуття, що пишу сценарій якогось багатосерійного серіалу, в якому цілий рік, як новий Сезон! Що ми не пережили тільки тут!! Але все по порядку. Сьогодні – про висоту.

В 2005 році ми інвестували гроші, що збирали майже 15 років, у будівництво двохкімнатної квартири на 5-му поверсі чудового будинку, що поряд із ВДНГ. Надійний замовник – університет ім. Шевченко, прекрасні стартові умови для першого внеску і можливість 2-3 роки викуповувати квадратні метри щомісяця. Це була можливість нарешті отримати власне житло. А квартирка просто чудова. Гарне планування: дві великих кімнати плюс комора 16 метрів, де ми планували стіну зробити із скла і отримати 3-ю кімнату, адже діти у нас різностатеві.

Перший «кидок» був здійснений «Побутрембутом» проти інвесторів вже у 2007 році, коли нас викликали у ФФБ та з великим сумом сповістили, що вимушені були зробити перепланування (проектант забув, що в такому будинку має бути протипожежна арка), через яке комора в нашій квартирі зменшилась до1,6 метри. Нам запропонували 3-х кімнатну квартиру на 9-му поверсі, або в іншому будинку наступної черги. Чекати довше не хотіли, а я боюсь висоти. Що робити? Вирішила боротися зі страхом! Ми не очікували, що доведеться терміново доплачувати майже 15 тисяч доларів, тим більше, що долати цю висоту ми будемо пішки без ліфта протягом 12 років.

Нагадаю, що висота стелі в наших будинках 3 метри. До чого це? Все просто: в кожному поверсі додається ще 4 сходинки, тобто ми фактично проходимо не на 9-й, а на 11 поверх звичайного будинку.

Уявіть наше обурення, коли через 10 років нас обманули вдруге: вільна квартира на 5 поверсі була таки, вона і досі непродана ще…

Всі матеріали, починаючи з води, піску, цементу, розчинів і т.п. чоловік носив руками, коли ми робили ремонт. Це десятки тон вантажу!!!! Потім носили матеріали, шпалери, паркетну дошку, кахель, меблі, сантехніку, побутову техніку. А гіпсокартон? Здається про це точно знімати потрібно, а не писати. Майже 100 листів. Устаткування, особисті речі і нарешті книги. А їх у нас більше 6 тисяч. Чоловік – доктор історичних наук, багато читає, пише, має 20 власних монографій, тому і бібліотека відповідна.

Найскладніше будо піднімати дверні блоки, вони теж нестандартні з такою стелею! Але ми жили мрією, ми раділи кожному руху в квартирі, тому і ремонт зробили так швидко – за місяць.

Перші дні боялась виглянути у вікно, на край балкону не заходила, і зараз сниться страхіття про висоту. Але потрібно було вимити вікна і я потрохи подолала свій страх. Це мабуть найбільший позитив, що довелось винести із випробування висотою.

День планую таким чином, щоб мінімальну кількість разів підніматися-опускатися. Але воду (технічну та питну), продукти, паливо, речі попрати потрібно носити майже кожного дня. Кожного дня ми долаємо 176 сходинок в нашому будинку. Років 7 мила навіть ці сходинки, щоб чисто було ходити. Нагадаю, що ще 154 сходинки долаємо на дах, щоб його утримувати в належному стані.

Коли «Аркада» почала добудовувати, перестала мити, важко було навіть пройти. Нажаль культура здійснення будівельних робіт у нас відсутня взагалі. Вибили вінка – цеглу на підлогу, штробили стіну для заміни водної системи – бетон кинули під ноги. Сміття було так багато, що після зупинки робіт ми з чоловіком прибирали його два тижні.

Так ми долаємо висоту 12 років. Але найбільша висота ще попереду. Це наша спільна висота – перемога проблеми, добудова наших будинків. Це потребує багато сил, позитивної енергії, натхнення, впевненості. Саме для цього ми маємо єднатися в одну потужну команду.

Озираючись назад на п’яту частину мого життя, розумію, що без оптимізму, без віри в краще, без позитивних емоцій, без надії, я би не написала за цей час і не захистила би достроково докторську дисертацію з економіки, не отримала сертифікат з англійської мови, не надрукувала 5 особистих монографій, в т.ч. англійською мовою, не підготувала би авторський курс двома мовами тощо. Саме такі складні умови примушують цінити те, що маєш, керувати часом, берегти ресурси, та …. бути щасливою!

Впевнена, що для справжньої команди не існує висоти, яку не можна подолати! Пам’ятаєте: «Разом нас багато, нас не подолати!!»

p.s.

15.01.21р.

Вчора падав сніг, а сьогодні я з ним боролась! 650 ковшових лопат снігу скинула з даху, це десь приблизно 2,5 куб. метри або 300-350 кг, Три години праці і дах чистий. На щастя, висота до 20-25 см, сніг легкий, працювала із задоволенням!

Автор Студінська Галина Яківна

1 thought on “Життя в недобудові. Досвід долання висоти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *